Статті
Пам'яті Василя Симоненка
Як спрагла земля вбирає в себе цілющу вологу дощу, так народ взяв у свою національну свідомість його чисту, правдиву поезію. Симоненко прожив коротке, але яскраве життя . Доля призначила йому впасти зорею в пам'ять і душу свого народу, освітити його тяжку дорогу благородством і щирістю, ніжністю і любов'ю, перелитими у високе й чисте слово поезії.
Людина глибокої душі, В.Симоненко у віршах не міг бути поверховим чи нещирим. Він був прекрасним і чистим навіть тоді, коли не все склалося за бажанням, коли не вдалося висловити коханій те, чим жила душа.
Не вір мені, бо я брехать не вмію,
Не жди мене, бо я і так прийду.
Я принесу тобі свою надію,
Я подарую смуток і біду.
У пізній грудневий вечір 1963 року навіки зупинилося його молоде серце, що переболіло усіма людськими болями і кривдами.. Він помер неймовірно рано. Та серце його, вічно молоде й гаряче, не спинилося – воно й нині пульсує і пульсуватиме в його віршах! Та остання Симоненкова дорога не зупинилася біля його могили у Черкасах. Адже лишилася іще одна дорога, яка ніколи не зупиниться. Ця дорога — у людське безсмертя, де буде звучати Симоненків заповіт:
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
До 80 річниці від дня народження «витязя молодої української поезії» у школі проведені заходи патріотичного спрямування.
http://zoloschool5.com.ua/index.php/component/content/article/11-katalog-stattej/135-pam-yati-vasilya-simonenka#sigProGalleria01b1a7c990