Екскурсія шкільним музеєм

Екскурсія музейною  кімнатою

 Золотоніської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №5  «Українська світлиця»

1-й учень

Своя хата — своя правда, своя стріха — своя втіха.

Я теж нащадок козаків.

Щоб козацькому роду не було переводу,

Присягаюсь на вірність Україні й народу.

 

2 учень

Різні в світі є країни,

Різні люди є на світі,

Різні гори, полонини,

Різні трави, різні квіти.

Різні є в світі країни,

Гарні є і є багаті,

Та найкраще в Україні,

Бо найкраще в рідній хаті

3 учень

Поріг — символ початку і закінчення хати, дому. За найдавнішими повір'ями, саме під порогом перебувають душі померлих Предків, які охороняють рід. Причиною таких вірувань, вірогідно, були первісні типи поховання під порогом. Порогові віддають шану, йдучи до вінця і вирушаючи в останню путь (стукання труною об поріг). В Україні поширене повір'я: якщо підмітати до порога, то все добре вийде з хати, не можна також мести хату двома віниками. Тому старші люди підмітають від порога в хату, щоб "все добре залишилося в хаті".

4 учень

Батьківська хата – це родинне вогнище. Звідси ми мандруємо в широкий світ. У цій хаті були перші радощі, клопоти. У ній пахло зіллям, хлібом,молоком.

5 учень

Якщо з сіней увійти до світлиці, то з одного боку можна побачити піч.

• 
• 
•  

joomlamodniyportal.ru

 

За піччю – дерев’яний міст (піл) для спання або ліжко.

 

 Над  полом вішали колиску для дітей. Під піччю стоять предмети домашнього вжитку: діжа, маслиця, горщики. Між дверима і піччю стояли кочерга, рогач, коцюба, хлібна лопата.

6 учень

Оселі наших пращурів прикрашали вишиті вироби, які мають різне призначення.

• 
•  

joomlamodniyportal.ru

 Рушники — це відбиття культурної пам'яті народу, в їх узорах збереглися прадавні магічні знаки, образи "дерева життя", "берегині", символіка червоного кольору, які знайшли подальше своєрідне переосмислення і оновлення.

 На Україні рушникам завжди надавалось важливе образно-символічне значення. Вони — обов'язковий атрибут весільної обрядовості, предмет народного побуту, неодмінна окраса селянського житла. Поряд з обрядовим призначенням рушники широко використовувались у побуті. Відповідно до функціонального призначення вони мали назви "стирок" (для посуду), "утиральник" для рук і обличчя.

У минулому їх вішали над іконами ("наобразники", "божнички"), навколо портретів Т. Г. Шевченка, народних картинок. Рушники вішали на кілок, від чого вони дістали назву "кілкові".

7 учень

Найсвятішим місцем у хаті була покуть. Там висіли ікони, прикрашені рушниками і пахучими травами. На покуті садили почесних гостей, молодих під час весілля, там же ставили дідуха на Різдво.

• 
• 
•  

joomlamodniyportal.ru

 8 учень

З давніх часів важливою  річчю  в хаті була бабусина скриня. Що в ній зберігалося? Сюди складали одяг, рушники, полотно, прикраси. В ній зберігався посаг нареченої. Скриню господарі ставили на видному місці. Професія скринника була почесною, вони виробляли скрині з липи, тополі, берези, вільхи, верби. Скриня — традиційний для України вид меблів, у якій зберігали одяг, коштовні речі, прикраси, полотно. Вона належала жінці. Дівчині на виданні батьки купували скриню, яку вона разом із матір'ю поступово наповнювала різними речами, необхідними для майбутнього подружнього життя: вишиваними рушниками, хустками, сорочками, стрічками. Скриня була частиною дівочого посагу: чим більша й красивіша скриня, тим багатша наречена. Дівчина, залишаючи батьківський дім, вивозила свою скриню до хати чоловіка, де користувалася нею все життя. Скриня передавалася у спадок тільки після смерті її власниці. Всередині скриня мала невеличкий, у вигляді прибитої до стінки коробочки, "прискринок" для зберігання дрібних цінних речей, прикрас, стрічок. Щоб полотно й одяг у скрині не псувалися від довгого зберігання, у прискринок клали вузлик тютюну (від молі). Скрині в Україні були двох типів: з двосхилим віком (кришкою) і з прямим (пізніше — напівокруглим) випуклим віком.

 

• 
•  

joomlamodniyportal.ru

Скрині були різьблені, ковані, мальовані, в бідних — із чистого не-прикрашеного дерева. Дівчина не дозволяла чужим заглядати у свою скриню, то була її таємниця. Із втратою віри в магічне значення скрині, цей звичай забувався, тому в деяких місцевостях, вихваляючи свою дочку, батьки стали показувати близьким, що надбали для своєї доньки. Хоча переважно в Україні заглядати до чужої скрині вважалося великим нахабством і невихованістю. Народною етикою це засуджувалося.

9 учень

Недалеко від печі ставився дерев'яний настил на стовпчиках — піл. На ньому спали, а вдень, прибравши постіль, його нерідко використовували для хатніх справ. Для спання в Україні здавна використовувалися дерев'яні ліжка, лави, полики. Піл, або полик, — це дерев'яний настил, який встановлюють від печі або лежанки до протилежної стіни. Український полик відрізняється від російських та білоруських полатей тим, що влаштовується внизу (приблизна висота ліжка), в той час як податі — на відстані 80 см від стелі. Піл, як і лави, українки застеляють кольоровими ряднами або килимками, що створює особливий затишок у хаті.

10 учень

 Сорочка — один із найдавніших елементів одягу. За часів Київської Русі сорочка слугувала як натільним, так і верхнім одягом і шилася з полотна чи сукна. Українська сорочка кінця XIX — початку XX ст. мала велику кількість варіантів крою і орнаментації та відповідала декільком призначенням. Це і колоритно оформлені святкові, і більш стримані пожнивні та повсякденні сорочки тощо, які виготовлялися з полотна різної якості.

• 
• 
•  

joomlamodniyportal.ru

11 учень

Керсетка — жіноча безрукавка, яка мала багато місцевих варіантів довжини, пропорцій, декорування. Побутувала здебільшого на Київщині, Чернігівщині, Полтавщині, частково на Півдні України. Найрозвиненіших форм керсетка набула у другій половині XIX ст., коли чітко визначилися не лише основні принципи її крою, а й локальні особливості щодо пропорцій, колориту, оздоблення.

• 
• 
•  

joomlamodniyportal.ru

12 учень

Жупан — давній тип слов'янського верхнього одягу. У XVII—XVIII ст. був частиною святкового чоловічого або жіночого костюма заможної козацької старшини, шляхти та міщан, а пізніше набув поширення у селянському побуті. Наявність жупану була ознакою заможності. Шили його з дорогих тканин — штофу, парчі або з тонкого фабричного сукна, частіше синього або зеленого кольору. Жупан був досить довгий, приталений, із призбираною спинкою і полами, що ледве сходилися, з відкладним або стоячим коміром, манжетами і кишенями, на полотняній підкладці. Поли, відлоги, манжети та кишені обшивалися кольоровою тканиною, прикрашалися тасьмою, шнурами, гарусом; уздовж пілок у два ряди і на кишенях пришивалися гудзики.

 

• 
• 
•  

joomlamodniyportal.ru

13 учень

 Хустка — широко розповсюджене по всій Україні квадратне платове вбрання голови. Способи пов'язування хустки, які частково наслідували способи пов'язування наміток, були різними. У північних районах хустку. пов'язували під підборіддям, а кінці зав'язували на маківці.

 14 учень

Шапки— найдавніший тип чоловічих головних уборів. Узимку носили шапки з овечого хутра або суконні з хутровою опушкою. Ця стародавня традиція зберігалася до початку XX ст. Носили їх залежно від місцевих звичаїв — прямо на всю голову, заломлюючи посередині, зсуваючи на потилицю або набакир.

• 
•  

joomlamodniyportal.ru

 

 

 

 

 

 

 

 

15 учень

Я люблю свою хату,

І подвір’я, й садок,

Де і сонця багато,

І в жару холодок.

 

Все для мене тут рідне:

Стіни – білі, як сніг,

І віконце привітне,

І дубовий поріг.

 

І ряденця строкаті,

Й рушники на стіні, -

Навіть дим в нашій хаті

Рідно пахне мені.

 

• 
• 
•  

joomlamodniyportal.ru